У нашому батьківстві є багато подій, які трапляються з нами вперше. Кожен момент «уперше» супроводжується майже однаковим відчуттям гордості, щастя, надії та трохи батьківськими побоюваннями. Тут все змішується воєдино.
Іншими словами, віддати дитину до садочка чи влаштувати до школи дуже схоже на решту знакових моментів у процесі всього виховання дитини. Здається, батьківство часто несе нам зростаючу кількість тривоги та страху.
Чи варто почати хвилюватися? Звісно, ні. Поради психологів, накопичені тривалими дослідженнями, та деякий реальний життєвий досвід педагогів дитячого садка-школи «Кияночка» допоможуть вам зорієнтуватися та вгамувати подібні занепокоєння.
Ми маємо насолоджуватися радістю та щастям, незалежно від того, чи то ми вперше в житті залишаємо з нянею своє маля, чи то кидаємо нашого шестирічного сина одного у школі.
На початку: немовлята та батьківський страх
Поширені типи страху та тривоги, що змушують батьків чатувати ночами, є досить стандартними. Це і звикання до факту, що ви народили дитину, можливість ефективно годувати її грудьми, хвилювання за правильний догляд за немовлям та навіть страх випадково нашкодити дитині.
Саме у перші тижні ви переживаєте найбільше, запитуючи у педіатра про будь-які речі, від того, як має звучати дихання дитини, до того, яка найкраща позиція для сну.
Ключове, що слід пам’ятати, це те, що наші побоювання є нормальним, поширеним явищем, вони швидко розвіюються після порад фахівців та більшої обізнаності завдяки досвіду інших батьків та опікунів.
Діти шкільного віку: вчимось потрохи відпускати
Досягаючи 5-6 річного віку, діти навчаються, як ставати незалежними. Вони починають бачити себе окремо від дорослих, що навколо них.
Вступаючи до дитячого садочка та до початкової школи, діти тривалий час перебувають на віддалі від батьків та їхніх опікунів. У цей період деякі батьки можуть побоюватися, що «втрачають контроль» над оточенням своїх дітей, а створити це оточення, звісно, простіше, поки вони молодші.
Також легко читати заголовки в новинах та вірити, що небезпека ховається за кожним рогом. Отже, зрозуміло, що в такої мами розвивається особливість «гіперопікаючої особи», а в кінцевому підсумку несподівано вона стає «мамою-вертолітом».
Такі мами готові чекати дитину пів дня під садочком, щоб будь-якої миті «прилетіти» на допомогу своїй дитині.
Перебільшене протегування часто проявляється в страху батьків перед тим, що щось може трапитися з дитиною, коли вона перебуває поза полем їх зору. Бажання захищати когось є природним, нормальним, але “бачити всюди потенційну небезпеку” є ознакою надмірного захисту.
Трапляється, скажімо, що страх може бути пов’язаний із тим, чи є безпечним перебування дитини у школі. Тоді варто відвідати навчальний заклад та поспілкуватися з адміністрацією, щоб на власні очі переконатися у створенні там безпечного середовища для дітей.
Важливо розрізняти, що саме викликає ваш острах. Адже немає нічого поганого у тому, щоб навчити дитину бачити небезпеку й приймати зважені, мудрі рішення. Проте не варто стимулювати у дітей розвиток страху перед світом взагалі, та всім, що є у ньому.
Існують і інші види страхів. Так, згідно з дослідженням Inc.com, батьки дітей шкільного віку часто-густо побоюються, що недостатньо гарно виконують свої батьківські функції. Також розповсюдженим є острах, що ваша дитина не справляється зі шкільною програмою, чи гірша від інших.
У такому разі варто час від часу нагадувати собі, що ви не одинокі у своїх переживаннях щодо виховання та розвитку дитини, що так само невпевнено почуваються багато інших батьків. У цьому легко переконатися, якщо на цю тему поспілкуватися з іншими батьками, скажімо, допоки ви після уроків очікуєте дітей на подвір’ї школи.
Чи можна, мимохіть, розпочати таку розмову з мамою чи татом котрогось із дітей під час чергового шкільного свята в актовій залі школи. Подібне спілкування дуже корисне, бо збагатить вас досвідом інших батьків та допоможе позбавитись страху щодо якості свого батьківства.
читати продовження у січні…
