Чому прискіпливість завдає шкоди вашим стосункам з дитиною
Чи усвідомлювали ви, що коли ваші нав’язливі причіпки не працюють, ви змушені шукати якоїсь альтернативи? По-перше, вас просто розчарує те, що ваші спроби достукатись до сина/дочки не дають результатів. Як виявляється, настирливість може бути набагато контрпродуктивнішою, ніж ви очікували.
Наприклад.
• Прискіпливість свідчить про нашу відсутність віри в їх здатність справлятися з завданнями. Коли ми дошкуляємо дітям своїм бурчанням, це виглядає так, ніби ми заявляємо: “Я повинна продовжувати повторювати тобі знову, тому що я по суті не впевнена, що ти можеш виконати те, про що я попросила”.
Насправді ми не хочемо, щоб наші діти відчували себе нездатними чи неадекватними, то навіщо тоді нам призвичаюватися до такого поводження з ними?
• Форма наполегливого, упертого переконання тренує в наших дітях небажання нас слухати. Ми хочемо, щоб наші діти слухали нас, а ми уперто чіпляємось до них, бо думаємо, що вони цього не роблять. Однак, фактично, набридання призводить до зворотних результатів. Практично діти “відключають” нас, припускаючи, що ми будемо або постійно повторювати одне і те ж саме, або говорити щось негативне.
• Наша настирливість може зробити їх (більш) непокірними. Кожен з нас має схильність до бунту. Наші діти не є винятком. Але якщо ми постійно озвучуємо речі, які викликають у них відчуття, ніби їх за щось заганяють у кут, то не дивуйтеся, коли вони починають захищатись та чинити опір. Давати відсіч є людським інстинктом, коли відчуваєш, що хтось постійно атакує тебе з того самого фронту.
• Нав’язлива педантичність призводить до почуття образи та може зруйнувати ваші стосунки. Вам подобається бути поруч з людьми, які постійно вам докоряють або чіпляються до вас? Очевидно, що ні. Тож, наші діти почуваються так само. Докучливість, це те місце, де часто народжується образа. А образа може легко зруйнувати стосунки.
Тож пам’ятайте про це наступного разу, коли вам забажається подіставати дитині.
• Наші дратівливі нагадування роблять нас відповідальними за речі, за які діти повинні навчитися нести відповідальність. Ми нагадуємо їм про домашні завдання та шкільну роботу. Ми контролюємо всі їхні кроки. Щоб вони швидко одягалися, ретельно чистили зуби та правильно приймали душ. Але, невже, більшість з цих речей, не є сферами, за які навчитися нести відповідальність мають саме діти?
Ми що плануємо ходити з ними до університету? Чи збиратимемося переїжджати до них, коли вони одружаться, щоб нагадати їм про належну гігієну? Ні. Отже, зараз їхній час вчитися. Але, ми мусимо відпустити дітей й перестати набридати їм, щоб вони мали можливість це зрозуміти та нести за це відповідальність.
• Коли ми постійно бурчимо, ми моделюємо для наших дітей погані шаблони спілкування. Якщо вашу дитину виховує критикан, є велика ймовірність, що й вона стане критиканом. Це вже стане проблемою, оскільки перенесеться на майбутні стосунки.
Ми хочемо, щоб наша дитина була ефективним комунікатором. Тобто, стала толерантною людиною, що знаходить з усіма спільну мову, не завдаватиме нікому шкоди, щоб пробитися, досягаючи свого. Нам потрібно усвідомити, що саме зараз ми закладаємо фундамент для їх майбутнього.
Як зупинити ниття та бурчання
1. Увімкніть вуха, щоб дістатися до кореня проблеми
Коли ми бурчимо, ми не слухаємо. Як би ми просто слухали, то такої кількості конфліктів, нерозуміння та ображених почуттів можна було б уникнути.
Отже, коли ви стоїте перед своїм сином, відчайдушно бажаючи, щоб він взяв нову книгу і закохався в неї, потрібно послухати, чому він не цікавиться книжками, замість того, щоб тюкати його тим, наскільки це все важливо. І коли ми слухаємо, ми можемо знайти глибинну проблему, з якою тоді зможемо розібратися.
Подивіться, чи зможете ви зрозуміти, що насправді відбувається. Незалежно від того, яка перед вами перешкода.
Якщо це щось просте, скажімо, дитина просить вас дограти у свою гру на планшеті, перш ніж зробити те, про що ви її просите. Правильним рішенням буде зупинити гру, і повідомити, що повернутися до гри вона зможе, як тільки справа буде виконана.
Коли у вас троє дітей, і в їхній кімнаті такий безлад, що вони відчувають себе пригніченими, бо не знають, з чого почати, тоді допоможіть їм розподілити роботу порівну на всіх. Швидкий покроковий опис того, що потрібно зробити, робить роботу набагато швидшою, ніж настирлива лекція про необхідність чистоти.
А якщо причини складніші, коли дитина не хоче виконувати завдання з читання та письма, принаймні ви маєте конкретне уявлення про те, в чому проблема. Тож ви можете розв’язати це питання більш ефективно, не погіршуючи ситуацію своїм контролем та прискіпливістю.
читати продовження у листопаді…