Наша держава, хоч і є незалежною вже понад чверть століття, проте її суспільство все ще живе традиціями, які протягом багатьох десятиліть вкорінювались владою минулою. Зокрема, не буде помилкою сказати, що більшість із нас бачить життя власне, своїх дітей і онуків підпорядкованим певній системній “драбині”. Інакше кажучи, кожен має пройти певні, наперед визначені, щаблі розвитку (дитячий садок, школу, ВУЗ) перш ніж влаштуватись на добре оплачувану роботу з перспективами. Насправді ж все далеке від ідеалу, та й сама система одним допомагає, а інших, навпаки, калічить. Саме тому кожен з батьків, які однозначно вважають себе найбільш відповідальними з поміж усіх інших, повинні зробити перший вибір, який повпливає на майбутнє дитини, ще в її ранньому віці. Полягає ця дилема в тому, віддавати малечу в дитячий садочок чи ні, в якому віці це робити (якщо все ж робити) і якому типу ДНЗ віддати перевагу.
Основні задачі
Перший навчальний заклад, який може вважатись прототипом сучасних ДНЗ (дошкільних навчальних закладів), було відкрито ще на початку 19-го століття в крихітному шотландському селищі Нью-Ланарк. Назва ж “дитячий садок” з’явилася ближче до середини того ж 19-го сторіччя і належить вона відомому на той час німецькому педагогу Фрідріху Фребелю. Власне, саме так він, тільки німецькою мовою (“kindergarten”) назвав свою школу у місті Бланкенбург. Тут варто згадати його вислів, що раз діти – це квіти життя, то вони потребують кваліфікованого і кропіткого догляду, який повинні забезпечити “садівниці” (тобто, виховательки на сучасний манер).
ГерФребель, будучи новатором в педагогіці, прекрасно розумів, що дітям потрібна підготовка до вступу у школи, а значить, потрібно було розвивати і дошкільні заклади. В умовах сучасної України ДНЗ є однією із невід’ємних ланок державної системи освіти. На відміну від середньої школи, вони не є обов’язковими, принаймні частково. Так, у статті 3 Закону України “Про дошкільну освіту” обов’язковою визнається лише освіта дітей старшого дошкільного віку – простіше кажучи, старших груп. Тим не менш, сучасний ДНЗ виконує ряд доволі прозорих і чітких завдань:
- По-перше, відповідно до букви закону, це право на здобуття дошкільної освіти і підготовку до наступного етапу, тобто, школи;
- По-друге, соціалізацію чи соціальну адаптацію дітей. Іншими словами – пристосування малечі до перебування у колективі, розвиток потрібних навичок спілкування і т. п.;
- По-третє, формування первинного багажу знань (читання, письма, лічби);
- По-четверте, вирішення проблеми занятості батьків, які в більшості випадків з 8-00 до 18-00 у будні дні не можуть присвятити час своїй дитині.
Переваги і недоліки
Більшість спорів на рахунок доцільності чи недоцільності оформлення дитини у дитячий садок відбуваються на фоні очевидних плюсів і мінусів цього виду навчальних закладів. Слід зауважити, що частина переваг в тій чи іншій формі уже була озвучена як завдання ДНЗ. Тим не менше, регулярне відвідування садка формує у дітей певні навички, які виявляються корисними на протязі всього життя:
- Режим. В ДНЗ все відбувається строго по графіку: прийом, зарядка, сніданок, гра, сон і т. д. Якщо виробити звичку слідувати режиму дня, то управляти власним часом буде набагато легше. Не варто лишній раз нагадувати, яким болючим питанням тайм менеджмент є для дорослих;
- Дисципліна. Правила поведінки теж ніколи не бувають лишніми, принаймні, дитина з малих літ вчиться розуміти правила життя суспільства, що можно, а що ні. А це значить, їй легше адаптуватися в ньому;
- Самостійність. Як би не цього не хотіло більшість батьків, але певні базові навички, як то, гігієна туалету, прийом їжі, вдягання/роздягання, прививаються і при чому доволі ефективно в садочку.
Поряд з цим, є у ДНЗ і не менш очевидні недоліки, а саме:
- Стрес. Це в основному стосується “першачків”, які звикли до постійного контакту з батьками. Тобто, потрібен певний період адаптації у колективі, який супроводжується плачем, істериками і т. п. ;
- Захворюваність. Звичне явище як до формування колективного імунітету, так і після нього. Все залежить від того, що далеко не кожен з батьків у змозі покинути усі справи і зайнятись лікуванням дитини. Як наслідок, із нежиттю і кашлем ті ідуть до садочка і поширюють недуг;
- Поганий вплив. В групі із 20-30 дітей завжди знайдуться ті, що почують чи побачать вдома щось не зовсім етичне, а потім неодмінно принесуть ці думки і слова до садочка.
Коли і куди віддавати дитину?
Сьогодні у батьків є безліч джерел інформації, тому вони в праві порівнювати думки і оперувати фактами, перш ніж зробити вибір “за” чи “проти” садочка. Якщо розглядати це питання у без емоційному полі, з суто наукової точки зору, то позитиву буде явно більше при відвідуванні ДНЗ. У всякому випадку, цей підхід є системним, а діяти проти системи, на власний розсуд не навчились ще самі батьки, принаймні, більшість із них.
Що стосується віку, з якого можна віддавати дитину на навчання, то тут думок не менше. Зокрема, психологи наголошують на певній необхідності у колективній грі лише після 3 років. На практиці все це прив’язується до об’єктивної ситуації в сім’ї, зайнятості батьків, наявності бабусь і дідусів, вільних міст у самому садочку, врешті решт. До того ж, саме законодавство зобов’язує відвідувати ДНЗ у обов’язковому порядку лише для старших дошкільнят.
На виборі типу ДНЗ (державний, приватний) окремо зупинятись недоцільно, оскільки це питання може стати на цілу статтю. В більшості випадків на вибір впливають наявність місць і самих державних садочків у містах чи селах, а також фінансові можливості батьків.